Скельно-печерний комплекс на Синицях – святилище Довбушеві Комори

Скельно-печерний комплекс на Синицях – святилище Довбушеві Комори

Про скельно-печерний комплекс на Синицях – святилище Довбушеві Комори.
«Як би то на Синицях вибудувати великий храм, велику церкву, до половини витесану глибоко у скелях, а наполовину – піднесену назовні над скелею. Адже говорять про Синиці, що звідти є фіртка і доступ до тамного світу. І там, на вході, Боже Дитя золотоволосе маленькими рученятами бере бідну душу і веде перед трони зоряні». (Станіслав Вінценз «На високій полонині».)
Сама висока вершина масиву Синиця підноситься до 1186 метрів над рівнем моря. В неї округла верхівка, із кам’яними невеликими скелями на ній. Довбушеві Церкви – таку назву має це місце. На південний схід від неї по сусідству розташована округла гора Бовдури, на вершині якої знаходиться невелика скеля. З під гори бере початок потік Студенєк. В сторону  північного західу від гори Синиця можна побачити  трохи згладжену гора Довбушанку, висота якої складає 1100 метрів над рівнем моря. Довбушанку вінчає пара величезних кам’яних скель, розділених глибокою вузькою ущелиною. 
А на її дні знаходиться печера, що здавних давен називають тут Довбушеві Комори. Від підніжжя гори Довбушанки починає свій біг потік Шпитеївський, який вливається у Чорний Черемош поблизу Криворівні. Із центральної частини селища Верховина відкривається чудовий огляд усіх трьох основних гірських вершин, по центру яких підноситься до неба найвища гора Синиця.
По суті каньйон ДОВБУШЕВА комори - це скеля, яка в якийсь момент дуже мальовничо розкололася надвоє за часів льодовикового періоду. Стежка проходить біля його підніжжя, і, якби не табличка з покажчиком, можна було б пройти мимо і не помітити каньйон. А дарма, тут є на що подивитися.
Дві величезні стіни, порослі мохом і папороттю, оточують маленьких людей, що йдуть по проходу довжиною 40 метрів. Дно тут всіяне дрібними печерами, але впасти туди навряд чи вийде: по дну каньйону прокладена солідна стежка. Ефектно виглядає і вид зверху, особливо восени або навесні, коли широке листя не приховують те, що знаходиться в каньйоні. Загалом, обов'язково сходіть - абсолютно приголомшливе місце.
Місцеві кажуть, що в каньйоні знаходяться ворота в інші світи. Через щілину каньйону ( "Брама на цей світ") на Землю приходять Велетні (один з яких пас овець на Мармаросах), а через печеру на дні каньйону ( "Брама на той світ") Велетні йдуть гуляти по інших світів. Легенду цю знають не тільки в навколишніх селах, а по всій Гуцульщині - так що, може, і правда. Тому якщо вам в каньйоні звалиться на шию велетень - не лякайтеся, у них тут так прийнято.
Особливу увагу давніх гуцулів привертала не найвища гора Синиця, а сусідня із нею гора Довбушанка. Із літературних і усних джерел відомо, що дана гора здавна приваблювала до себе місцевих жителів навколишніх сіл. Сакральний культ цієї гори обумовлений тим, що на її вершині тягнуться до неба дві величезні  скелі з кам’яної породи Вони розділені вузькою і глибокою ущелиною, на дні якої знаходиться загадкова кам’яна печера. Саме ці дві кам’яні скелі на верхівці гори і підземна кам’яна печера на дні цієї міжскельної ущелини, які спочатку, в дохристиянські часи були язичницьким скельно-печерним святилищем для наших далеких предків, а значно пізніше – зимовим осідком Олекси Довбуша і його опришків. Дані сакральні скелі зараз носять славну історичну назву Довбушеві Комори. А ще ходять легенди що десь там є прохід між світами, “фіртка на той світ”.
Одного разу, перед війною, стався нещасний випадок – в ямі, яку викопали шукачі скарбів, засипало чоловіка, після чого місцева влада заборонила проводити там пошукові роботи. Було це так:
Зазвичай місцеві жителі брали в руки лопати з сокирами, колупали місцеві скелі і розходилися додому. Але в 1938 році якийсь Іван Григорчук почав копати величезну яму біля підніжжя Довбушанки. Яма була настільки значною, а Григорчук - настільки упертим, що всі місцеві зрозуміли: цей - знайде. Всім здавалося, що скарби вже ось-ось будуть знайдені, з кожним ударом лопати ввижався або стукіт про скриню, або дзвін монет. Пристрасті розпалювалися. Григорчук вже написав список речей, який він купить на ці гроші, а також подорожі, в які він поїде, коли знайде скарб, і повісив його над ліжком для мотивації. Всі чекали, ну коли ж це станеться.
Якийсь Генсецкій, що був ласий до багатств, не виніс очікування. Він вийшов одного разу вночі з дому з лопатою, заліз в цю саму яму і заповзявся копати, щоб скарби дісталися йому. Тут його землею і завалило, тільки вранці знайшли. З тих пір місцеві влади суворо заборонили всім шукати скарби в цьому районі.
Історія про скарби гори Довбушанка 
Відомий український дослідник Гуцульщини Михайло Ломацький у книзі  «Країна чарів і краси», 1959 року видання» пише, що гуцули вірили у те, що скарби Довбуша заховані у Синицях і про трагічну загибель Петра Кочергана та його сусіда під час пошуку скарбів: «І скарби Довбушевих опришків у наших горах заховані… Але не в Чорногорі. Вони, оті опришківські скарби, в Синицях, між Красноїлею і Жаб’єм спочивають… Повними бордюгами носили опришки свої скарби в Синиці і там їх у глибокі й просторі комори насипали. Були сміливці, що пробували в комори зі скаобами заходити, – бачили скарби, ба й у руки їх брали, але винести їх із коморів ніхто не зумів. 

Оце жив під Синицями Петро Кочерган. Він не мало наслухався ще від свого діда про опришківські скарби в Синицях. Ото почав він продумувати, як би до них дістатися. Намовив ще й свого сусіда, щоб ішов з ним у Синиці скарбів шукати. Почали вони обидва в Синиці ходити – дверей до комор зі скарбами шукати. У глибину скель дістались, крізь щілини між камінними плитами пролізли, та все бартками ковтають і наслухують.
Аж одного разу, вдаряючи й ковтаючи в камяну стіну, почули глухий відгомін. Зраділи. Там, за тою стіною напевно комора зі скарбами!…»
Про гору Довбушанку
Олекса мав хату у нашій Довбушанці. Там він усе зимував самодванадцятий. Бувало, набере у панів кіз, стинає ліс та й годує, і б'є та й їсть.
О! Там у скалах є багато маєтків, багато золота і у бер-беницях багато козячого лою. Раз отець В. І. найшов під Довбушанкою бербеницю, під гачугою між корінням, і утішився, бо гадав, що то гроші. Але дивиться, а то повна бер-бениця лою козячого.
Раз зайшов під Довбушанку якийсь стрілець з тих рік. Дивиться, а там плита в однім місці відстає. "Ану-ко я відважу,— гадає,— що там є?" Дивиться, а то печера. Заходить він всередину, а там повно збруї усякої, одежі, грошей — усякого багатства. Так роздивився він, що є що брати на дев'ять коней, а потім скинув з себе, не дивуйте, гатки і набрав грошей, що лиш міг, та її пішов до хати. На другий день вернувся той стрілець з дев'ятьма кіньми і з людьми, шукає тої комори, ого! Й сліду не було. Заперлася та її годі.
Туристичні маршрути
Локація: гора Синиця, Довбушеві Комори
Скельний розлом тягнеться по хребту місцями досягаючи глибини в кілька десятків метрів. Тут цілком можуть бути солідні тектонічні порожнини під землею. В одній з таких за легендами лежать Довбушеві скарби.
Варто звернути увагу на небезпечність   для численних туристів скелі, ущелини і печери Довбушевих Комор. Тут і зараз на вертикальних стінах ущелини знаходяться відколоті камені, які під час різних природних стихій падають на дно ущелини. Для того щоб прохід туристів дном цієї ущелини був безпечним для їх життя, потрібно  здійснити цілий ряд захисних робіт. На нашу думку кам’яні уламки, які знаходяться на дні ущелини, падають туди із вертикальних стін не тільки під час землетрусів (останній із яких був у Українських Карпатах в 1978 році), а й потужних громів, зимового обледеніння вертикальних стін та інших природних стихій. З точки зору безпеки життя людей, подорож по дну цієї ущелини не є цілком небезпечною тому, що відбувається непомітний природній процес руйнування скелі м’якого каменя-пісковика. Вода від постійних дощів проникає у численні кам’яні щілини і збирається там, а щорічно, під час сильних зимових морозів, перетворюється у лід і поступово розриває всі тріщини. Для того, щоб говорити про широке викорстання даного об’єкту для гірського туризму, потрібне її детальне обстеження кваліфікованими фахівцями: геологами, археологами, альпіністами і спелеологами та надійного забезпечення його від можливих каменепадів.
Є два туристичні маршрути, які ведуть до гірського масиву Синиці.
Перший промаркований туристичний маршрут веде на Довбушанку  із Верховини через Слупійку, а звідти плаєм вгору через гірський хребет, що веде на гори Довбушанка і Синиця. Даний вихід є пологий і не вимагає значних фізичних зусиль.
Другий промаркований туристичний маршрут починається в селі Криворівня на присілку Заріччя. Звідти грунтова автомобільна дорога проходить правим берегом потоку Шпитиївський до водного джерела-теплиці із назвою «Палієве джерело», де туристи мають можливість перепочити і набрати чистої джерельної води. Потім плай веде через потік на гору Кобилини, на якій знаходиться жила хата-ґражда подружжя Василя і Калини Пунтяків. Звідти плай плавно піднімається на гірську сідловину, із якої відкривається чудовий вид на панораму Чорногірського хребта і мальовниче селище Верховина. Із сідловини стежка веде на вершину Довбушанки до Довбушевих Комор.
Ліс, який росте навколо гори Довбушанки, із скелями Довбушеві Комори на вершині, складається із смерек та беріз і горобин. А на самих скелях є одинокі екземпляри даних дерев, які показують справжнє чудо їх виживання на гірських скелях Український Карпат. Своїм корінням вони з трудом проникають у щілини між каменями і живляться дуже бідно. Такі дерева гуцули називають «шкідоватими». Вони мають надзвичайно щільну деревину і представляють наукову цікавість для дендрологів та майстрів із виготовлення музичних інструментів. Крім того у навколишньому лісі є осередки чорниць і брусниць, які також пристосувалися до високогірних природних умов. Птахи, які літають над гірськими вершинами Синиць створюють неповторний хор пташиних голосів, дисонанс у який вносять тільки голоси круків. У навколишніх кам’яних печерах можна слідити тільки бурсука і лисицю. Вершина гори Довбушанка із Довбушевими Коморами найбільш доступна для туристів у літній сезон, а зимою кам’яні скелі та ущелина між ними часто покриваються льодом і замітаються снігом, тому є вкрай небезпечними для будь-яких туристичних походів.