Львівські аптекарі та лобісти моршинських вод: що відомо про родину Піпес-Поратинських

Львівські аптекарі та лобісти моршинських вод: що відомо про родину Піпес-Поратинських
Наприкінці 19 - на початку 20 століття у Львові на площі Соборній, яка тоді називалась Бернардинською запрацювала аптека “Під угорською короною”. Зараз у цьому місці розташований інтерактивний музей “D.S. Таємна Аптека”, екскурсовод якого - дослідник історії аптечної справи Анатолій Гурин - розповів у рамках лекторію “Гордість міста” 4.0 від ГО “КонтрФорс” про діяльність родини львівських фармацевтів Піпес-Поратинських, яким належала ця аптека та які посприяли розвитку фармацевтичної галузі у нашому місті.

Кореспондентка 032.ua побувала на лекції та занотувала для читачів найцікавіше. Нагадаємо, що в кінці цього матеріалу ви можете також переглянути відеозапис із події.

***

Якуб Піпес (з 1897 року - Піпес-Поратинський) та його син Ян (з 1920 року - Поратинський) були власниками однієї з найстаріших аптек у Львові. Вважається, що заклад “Під угорською короною” існував у місті з 1772 року і був споруджений з ініціативи львів’янина Александра Лоншана де Бер’є, нащадка знаних емігрантів з Франції. Безперервно аптека діяла з 1791 року аж поки не перейшла 1871 року у власність Якуба Піпеса, який не лише продовжив цю традицію, але й значно розширив аптеку.



Анатолій Гурин пояснює, що ще якихось 6 років тому про знамениту родину фармацевтів знали небагато, попри їхній вклад у розвиток Львова. Тож коли компанія взяла в оренду приміщення, яке колись належало Поратинським, екскурсовод вирішив дізнатися про них більше і виявив, що вони були громадськими діячами Львова, впливовими особами у Торгово-промисловій палаті та викладачами Львівського університету.

У фондах Наукової бібліотеки ім. Стефаника у Львові збереглася наукова робота діда Яна Піпес-Поратинського - Саломона, який був педіатром, закінчив університет у Відні (на що вказує історичне посвідчення 1832 року) та цікавився методиками роботи лікаря з дітьми. Медичну традицію в сім’ї продовжив син Саломона Піпеса Якуб, що народився 4 квітня 1847 року (за деякими свідченнями - 1846 року).

Якуб Піпес навчався у гімназії та з 14 років підпрацьовував у знаного львівського аптекаря Зигмунда Рукера в закладі “Під срібним орлом”, що збереглась на сучасній вулиці Краківській. Тут він набув базових знань з аптечної справи та вступив на фармацевтичне відділення Львівського університету, яке успішно закінчив у 1866 році. На той час він уже став самостійним аптекарем і взяв у оренду аптеку “Під золотим левом” Адольфа Берлінера, яка колись діяла на площі Ринок, а потім - на сучасній вулиці Городоцькій. Через деякий час Якуб вирішив викупити аптеку “Під угорською короною”.



Потрібно розуміти, що чоловік цікавився здавна розвитком фармації та водолікуванням, але на початках кар’єри Якуба Піпеса-Поратинського не дуже серйозно сприймали в професійних колах. Так, коли він почав видавати журнал “Кур’єр аптекарський”, про нього писали багато критичних статей у тогочасній пресі, і згодом автор змушений був перетворити його на економічний додаток до журналу “Професія фармацевтів”.

Любов до водолікування спонукала Якуба Піпеса популяризувати оздоровчі води в Моршині: спершу він привозив до Львова мінеральні води “Franz Jozef Bitterquelle” з Будапешта, які продавав у власній аптеці, а згодом зрозумів, що моршинські води нічим не гірші. 1879 року Крайова рада здоров’я вирішила, що Моршин не може бути курортом для водолікування, а лише для прогулянок та дихання, Якуб Піпес, який з 1868 року був співзасновником Галицького аптекарського товариства, дослідив ці води й переконував на міжнародних виставках, що вони придатні для лікування.



Оскільки Якуб Піпес-Поратинський відрізнявся своєю активністю та творчістю, не дивно, що пізніше його багато разів обирали до Ради міста Львова, він став членом і головою Львівської торгово-промислової палати, спостережної Ради Галицької ощадної каси та інших банків, а з 1897 року - депутатом Австро-Угорського сейму.

Своїм життєвим девізом фармацевт обрав вислів "Concordia res parvae crescunt", що в перекладі звучить, як: "В злагоді й мале перемагає". Цей принцип прослідковується і на аптекарській діяльності Піпеса: він упродовж кількох десятків років підтримував у робочому стані найстарішу аптеку міста, яку потім розширив і збудував під неї окремий триповерховий будинок на сучасній площі Соборній, де є інтерактивний музей “D.S. Таємна Аптека”. Зводив сімейну аптеку у стилі необароко видатний львівський архітектор Карел Боублік, інтер’єр з кованими металевими елементами облаштував Едгар Ковач, а фірма Івана Левинського надала для будинку свою відому плитку. На верхніх поверхах будівлі було житло фармацевтів, на першому поверсі діяла аптека, а ось у підвальному приміщенні, до якого досі ведуть гвинтові сходи, розташувалась лабораторія, у якій Піпеси виготовляли лікарські препарати. Слід розуміти, що на той час аптеки були рідкістю: у Львові станом на 1870 рік діяло лише 10 аптек на все місто.

Таким чином Якуб Піпес став ініціатором донесення до львів’ян ідеї важливості професії аптекаря, сприяв позитивним змінам у галузі та навіть презентував львівських фармацевтів на Крайовій виставці у Стрийському парку.



Із обранням до парламенту, Якуб Піпес додає до свого прізвище ще одне та стає Піпес-Поратинським. 1900 року відбулося масштабне святкування 40-річчя його діяльності в аптечній галузі, де йому вручили альбом з фотографіями львівських аптек та відомих місцевих фармацевтів і диплом почесного члена Галицького аптекарського товариства. Увечері того ж дня йому надійшло близько 200 телеграфних привітань, що свідчить про неабияку пошану до його персони. На початку ХХ століття Якуба Піпеса вважали у Львові людиною, що врятувала аптечну галузь у місті та знайшла компроміс під час аптекарського страйку 1902-1903 року.

Після тяжкої хвороби, у жовтні 1904 року Якуба Піпеса не стало, і сімейний бізнес перейшов до його сина Яна, якого сумна звістка застала у Відні. Поховали шанованого фармацевта на єврейському цвинтарі за участі великої кількості людей - представників від парламенту, міської влади, аптекарів та інших. На похороні присутні обіцяли, що його імені не забудуть і продовжать його справу. 

Втім, на Галичину прийшла Перша світова війна, яка змінила не лише державний лад, але й суспільство, до якого мусив прилаштуватися Ян Піпес-Поратинський, відомий прихильністю до польської сторони. Народжений 1876 року, син пішов слідами батька і одразу після закінчення школи пішов навчатись на фармацевтичне відділення Львівського університету, був здібним учнем та вже у 1900 році отримав звання доктора філософії, займався науковою працею, брав участь у громадському житті Львова та практикував у сімейній аптеці. 1909 року одружився з донькою голови дільничної школи в Дублянах Софії Сцібор-Рильській та став редактором “Галицького аптекарського часопису”. Але з початком Першої світової війни переключився на участь в процесіях біля костелу св. Миколая (зараз - церква Покрову Пресвятої Богородиці на вул. Грушевського).



Після завершення військових дій, 1920 року був обраний до Ради міста Львова, вступив у економічні товариства та продовжив дописувати у часопис Галицького аптекарського товариства. Одна з його статей свідчить, що тоді ж Ян Піпес планував створити у Львові “Музей аптекарський”, де в експозиції були би документи та різні цікавинки з аптекарської справи, але ідею так і не вдалося втілити в життя, хоч багато експонатів він таки зібрав.

До 1933 року у Львові не було фармацевтичного відділення в університеті, яке ліквідували після війни, і Ян Піпес, який був викладачем університету, активно виступав за його відновлення. І якраз 1933 року у місті збудували новий корпус університету, де навчали майбутніх фармацевтів: на відкритті був і Ян Поратинський. Відомий він був також благодійною діяльністю, зокрема, підтримкою міських сиротинців.

Сімейна аптека Піпесів-Поратинських продовжила функціонувати. де почали продавати косметичні засоби - креми, виготовлені на основі моршинських вод і солей - “Султанна”, “Крем східної краси”, “Селеста”, а також крем для чоловіків (після відмороження пальців) і одеколони з різними запахами. Ці товари власного виробництва Ян Поратинський презентує на різноманітних фармацевтичних з’їздах і конференціях.

Серед важливих речей, у Львові створили також Фонд імені Якуба Піпес-Поратинського після його смерті, кошти з якого виділяли на підтримку сімей загиблих аптекарів міста. На той час жінки не працювали і після загибелі чоловіків виживали лише на кошти від продажу сімейного бізнесу, тож таким чином у Галицькому аптекарському товаристві їх вирішили підтримати. Будівля самого товариства була розташована на вулиці святого Миколая, 19 і до наших днів не збереглася, хоч до приходу радянської влади до Львова у 1939 році приміщення було оснащене сучасною (на той період) технікою, бібліотекою, лабораторією… У радянський час там облаштували житлові квартири.



1933 року Ян Поратинський отримав низку почесних відзнак, а 1934 року на його честь у Львові назвали вулицю, яку в 1944 році перейменували на вулицю Азовську (місцевість Погулянка).

Комуністи також відібрали у сім’ї Піпес-Поратинського сімейну аптеку та будинок на площі Соборній, хоч це було його приватне майно. Аптека перейшла у державну власність під №11, хоч за Яном Поратинським зберегли посаду директора, згідно з документами (на Івана Поратинського), а фармацевтові виділили лише одну кімнату на третьому поверсі його ж будинку, площею 66,5 кв. метрів. Решту кімнат віддали “пролетаріату”.

Ще гірша біда спіткала родину 1940 року, коли проти сина Яна Поратинського - Томаша сфабрикували справу: йому закидали антирадянську діяльність і за цим “фактом” арештували, довгий час тримали в Бригідках, аж поки в червні 1941 року не закатували в тюрмі на Лонцького. Батьки, які увесь час намагалися визволити сина з тюрми та шукали його, так і не змогли знайти його тіла. Мати Томаша до останнього вірила, що син вижив, але документи “кагебістів” підтверджують протилежне.

У тому ж році загинув і сам Ян Поратинський. Офіційна версія - внаслідок автопригоди на площі Бернардинській, але тогочасні польські видання писали, що він звів рахунки з життям. Поховали його на Личаківському цвинтарі у сімейному гробівці поруч із Софією Сцібор-Рильською, тож версія з самогубством для дослідників виглядає не дуже правдоподібною.



На цьому рід Піпес-Поратинських не завершився. Відомо, що Якуб Піпес мав і доньку Наталію, яка вийшла заміж за краківського лікаря-отоларинголога Штефана Шьонгуд-Стременського, який був головою лікарського товариства у Кракові. У подружжя народилося двоє хлопчиків та донька.

Зараз львів’яни можуть ознайомитися з біографією Якуба та Яна Піпес-Поратинських у інтерактивному музеї “D.S. Таємна Аптека”, де також є колекція аптечного посуду, автентичні баночки з-під косметичних засобів, підручні матеріали, якими фармацевти виготовляли ліки та багато іншого.

Пропонуємо вам також запис прямої трансляції лекції Анатолія Гурина про родину Піпес-Поратинських:



Більше інформації про видатних людей Львова шукайте у рамках спецпроекту "Гордість міста" на нашому сайті. Нагадаємо, раніше сайт 032.ua розповідав про 7 етапів розвитку Головного залізничного вокзалу Львова.

Джерело: 032.ua