Артур Гроттґер: 19 фактів із життя львівського художника епохи романтизму

Артур Гроттґер: 19 фактів із життя львівського художника епохи романтизму
У Львові відбувся черговий цикл лекцій про видатних мешканців міста й області - “Гордість міста 3.0”. Кореспондент сайту 032.ua побував на лекції кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника Львівського історичного музею Мар’яна Вахули та занотував найцікавіші факти про художника Артура Гроттґера, який жив та творив на Львівщині. На фото: Артур Гроттґер Ім’я художника було невідомим львів’янам донедавна Артур Гроттґер прожив дуже коротке, але насичене життя: народжений 1837 року у нинішньому селі Отиневичі на Львівщині, він прожив лише 30 років, за які встиг пізнати усі радощі та труднощі буття. Художник-графік є яскравим представником романтизму в Галичині, втім у силу історичних обставин, його ім’я залишалося в забутті довгий час, і лише у лютому 2018 року у стінах Львівського історичного музею відбулась одна з найбільших виставок його спадщини. Був нащадком багатого шляхтича На фото: Артур Гроттґер у формі повстанця Історія родини Гроттґерів бере свій початок із часів Першого поділу Речі Посполитої (1772 рік), коли на територію Галичини прибуло на проживання багато дрібних чиновників та шляхтичів. З походженням Артура пов’язана певна сімейна таємниця, яку більшість біографів старалися оминати: батько його, Ян Юзеф - також художник, живописець, ветеран визвольних змагань, був незаконно народженим сином радника шляхетського суду в таборі на Ходорівщині, Гілярія Семановського та його молодої француженки-гувернантки. Аби уникнути розголосу, коли дівчина завагітніла, Семановський видав її заміж за свого слугу, відставного офіцера Австро-Угорської армії, ім’я якого не дійшло до нас, лише прізвище - Гроттґер. Таким чином на світ з’явився Ян Юзеф Гроттґер, батько художника Артура Гроттґера. Слід зазначити, що шляхтич не відмовився від свого позашлюбного сина і впродовж усього життя робив усе, щоби допомогти йому. На околиці села Отиневичі, він надав йому з матір’ю великий фільварок, де Ян Юзеф почав займатися веденням сільського господарства - розведенням коней та рільництвом, свого часу також був учасником польського повстання проти російського панування та брав участь у низці баталій. Мати Гроттґера - угорська шляхтянка Ян одружився зі шляхтянкою, що походила з давнього угорського роду - Крістіною Ходете де Блахау. Слід зазначити, що різниця у віці між батьками Артура Гроттґера складала 35 років. 18 листопада в їхній родині народився первісток - Артур, пізніше - два сини і донька. Став Корчак був джерелом натхнення для юного митця Хрестили малого Артура у костелі Всіх Святих у місті Ходорові поблизу Львова, адже на території між сучасним Ходоровом та селом Отиневичі й був фільварок Гроттґерів. Цю місцевість прикрашав став, який мешканці довколишніх сіл називали “Став Корчак”. Тут полюбляв проводити час юний Артур, малювати свої перші картини, і саме тут почалася його любов до природи, що проявлятиметься у майбутніх роботах. Отримав домашню освіту У 19 столітті у Ходорові не було навіть початкової школи, тож батько Артура наймав для нього та інших своїх дітей приватних вчителів для початкової освіти. Окрім цього, Ян Юзеф часто розповідав дітям про своє життя, військові події, тож художник виховувався у традиційному польському середовищі. Прибув до великого міста сам у 12-річному віці Робота Гроттґера: "Зустріч повстанця", 1865 Коли Артурові виповнилось 12 років, він змушений був продовжити свою освіту, і для цього поїхав до Львова. У той час була сильна посуха, тож його родина збідніла й переїхала у село Мукачівці, оскільки багаті родичі Гроттґерів досі не хотіли приймати позашлюбного сина шляхтича Семановського. Разом із тим, у Європі починається “весна народів”, тож Гроттґер-підліток у Львові одразу поринає у вир дорослого життя. Навчався у Львові У Львові Гроттґер навчався у німецькомовній школі на вулиці Підвальній (зараз - ліцей №8). Паралельно вивчав живопис у єдиній на все місто художній школі Яна Машковського. Цей чоловік став першим, після батька, учителем живопису для Артура, пізніше вони були у дуже приязних стосунках, хлопець часто приходив на заняття до майстра у село Борщовичі, де той винаймав селянську хату. Юний Гроттґер подружився і з сином Машковського - Марцелієм, завдяки якому дослідники змогли більш детально вивчити біографію Артура. Доленосні зустрічі Під час навчання у художній школі, сталося так, що у будинку родичів Артура, де він замешкав, винаймав кімнату ще один живописець - Юліуш Косак, “батько” польського анімалістичного живопису. Завдяки йому Артур зацікавився зображенням кінських постатей, часто допомагав малювати цих тварин у проектах, на полотнах Косака. 1851 року студент-Гроттґер виставив для продажу одну зі своїх робіт у книгарні, що розміщувалась на першому поверсі сучасного Палацу Бандінеллі на пл. Ринок, 2 у Львові. Випадково її побачив австрійський офіцер Олександр Паппенхайм, який вирішив купити картину та заодно познайомитись із автором. Представник відомого дворянського німецько-угорського роду Паппенхайм заприятелював із Артуром і ввів молодого художника у богемне товариство тогочасного Львова, привчив його до кінної їзди та мандрівок львівськими територіями, особливо в лісах у Брюховичах та Софіївці, де митець часто вправлявся у живописі. Більше любив малювати коней, ніж людей Картина Гроттґера: Собеський і Леопольд І в Швехаті, 1859 Велику увагу на картинах Артур Гроттґер приділяв пластиці коней, яких малював у всій красі. Натомість людей, особливо, себе зазвичай зображав зі спини або розверненим боком до глядача. Дослідники досі сперечаються, з чим це пов’язано: невпевненості у передачі людських рис на той момент чи наслідуванні манери творчості художників Відродження, які часто зображали себе у вигляді “свідків” на картинах. Одна з робіт Гроттґера, де чітко прослідковується така тенденція - це “Прогулянка на Кайзервальді”. На ній зображено похід людей на Високий Замок, а в ролі “свідка” на картині автор пише себе. Його постать - найменша, її видно лише по пояс, і вона розташована у самому кінці. Варто також зазначити, що Артур завжди зображав на картинах реальних людей, сучасників-львів’ян, часто тих, яких особисто знав. Тож роботи Гроттґера можуть слугувати не лише для мистецтва, але й для історії та розуміння тогочасної моди у Львові. Читайте також: Стефанія Шабатура: львівська килимарниця, що зуміла протистояти радянському режиму Подружився з імператором Францом Йозефом І Того ж таки 1851 року до Львова прибуває молодий імператор Франц Йосиф, з яким пощастило познайомитися Артурові Гроттґеру. З нагоди приїзду імператора, у місті спорудили тріумфальну арку, а львів’яни захоплено зустрічали монарха. Артур спостерігав за натовпом та потім створив роботу “Тріумфальний в’їзд”. Саме завдяки ній, а також родичам - графам Забєльським, у яких мешкав Артур і зупинився також Франц Йозеф, художнику вдалося поспілкуватися з імператором та скласти позитивне враження про себе. Монарх пообіцяв видати йому стипендію, щоби Артур міг навчатися у Краківській та Віденській академії мистецтв, а картину забрав. Зараз вона зберігається у Палаці Габсбургів у Відні. Навчався у Кракові та Відні Робота Гроттґера "Прощання повстанця" 1852 року Артур склав іспити в гімназії та по завершенню класичної освіти почав готуватися до від’їзду на навчання, як і велів імператор Франц Йозеф - спершу до Кракова у Школу образотворчого мистецтва (1852 - 1855), а потім - до Віденської академії образотворчого мистецтва (1855 - 1858). У Академії панувала атмосфера суворої дисципліни та суперництва, що неабияк вплинуло на емоційний стан художника, і Гроттґер переживає психологічну кризу. Разом із тим, йому вдалося завести нових друзів - Войцеха Стадлера, Андрія Грабовського та Гіларія Суходольського, військового побратима його Яна Гроттґера, які допомагають йому у тяжкі часи. Фатальний подарунок Перед від’їздом 15-річного Артура зі Львова на навчання, його дідусь по материній лінії зробив хлопцю солідний подарунок, який у майбутньому виявився фатальним. Це була люлька для куріння, з якому Гроттґер не розлучався. У важкі моменти, коли зовсім не було грошей, художник замість вживання їжі багато курив. Ймовірно, це його дуже виснажило та наблизило доволі швидку смерть. Найщасливіший період життя 1854 року Гроттґер ненадовго повертається до рідних та мешкає у Львові. Артурові подобалось жити у Львові, про що він писав у власному щоденнику. Тут він здобув популярність як художник, про нього пише преса, з ним товаришують шляхтичі. Капітан Патенхейм допомагає йому соціалізуватися, а сам Артур стає частим відвідувачем львівських публічних домів, цукерень, балів, кінних прогулянок. Такий спосіб життя тривав недовго і минув досить швидко, а також не минув даремно: у Львові митець привчився до нічних розваг і після повернення до Відня, він за місяць витратив річну імператорську стипендію. Саме у цей час почалися скрутні часи: митець живе у холодному приміщенні, без опалення, часто голодний, бо грошей немає. Через холод він не може малювати, і щоб звести кінці з кінцями, продає більшість своїх речей. Усі багаті родичі від нього відмовляються. Знайомство з королевою Баварії Зусиллями графа Паппенхайма, він час від часу виконує замовлення на невеликі суми, але щойно з’являються гроші - спускає їх на нічне життя. У той час знайомі представляють його королеві тогочасної Баварії, для якої він пише портрет та з подачі якої він отримує замовлення від тогочасних німецьких газет. На той час оформлювач газет і афіш - це була досить пристойна робота, яка одразу принесла йому славу в німецькомовному середовищі. Гроттґер у цей час зробив низку ілюстрацій до народних казок, творів Шиллера, заробляє трохи грошей. Але знову починає відвідувати бали і стає відомим ловеласом, еталоном вільнодумства і бунтарства. Епатаж на вулицях Відня Аби привернути до себе ще більше уваги, Гроттґер вирішує епатувати на вулицях міста: він щодня носить польський традиційний костюм (контуш, чумарка, шаровари) та завжди з’являється на публіці з хортом. Увага до його постаті завдяки цьому неабияк зросла. Найскладніший етап життя У 1860-х роках Артур повертається на Львівщину: відвідує село Бощовичі, де помер його друг дитинства Марцелій, спілкується із графом Станіславом Тарновським, відомим меценатом, що жив біля Дрогобича, відвідує Жовкву, де допомагає з розписами в храмі своєму другові Фелліні. У той же час, один із братів Гроттґера став повстанцем та потрапив у полон до Сибіру. Артур боляче переживає розлуку з братом, відправляє йому всі кошти, які може знайти, а також створює цикл художніх творів, присвячених повстанцям і людям на засланні. Тоді ж Артур придумав художній образ розіп’ятої на хресті дівчини, яку потім часто використовували у своїх творах інші митці серед повстанців. Читайте також: Юрій Дрогобич: 12 фактів про вченого-астронома, родом з Львівщини Після цього, Гроттґер вирішує зосередитись на графіці, переїжджає до Відня з матір’ю та сестрою, де відкриває безкоштовну школу живопису, але побут не складається і справи йдуть все гірше, родина потрапляє у борги. Розуміючи, що виплатити усе позичене він не може, Артур тікає на батьківщину, і по дорозі заїжджає у Снятин до графа Тарновського, де пише цикл “Зимові вечори”. Історики особливо цінують ці роботи, адже вони пов’язані із етнографією українського села того періоду, святкуванням Різдва. Ванда Моне 1866 року у Львові відбувся бал у Стрілецькому товаристві. Саме там Артур Гроттґер познайомився із 14-річною Вандою Моне, які закохалися одне в одного з першого погляду. Дівчина походила з давнього шляхетського роду, і вже у юному віці була різноплановою особистістю: вивчала скульптуру та гру на фортепіано, цікавилася історією та допомагала доглядати поранених у військовому шпиталі, на який перетворився їхній маєток під час повстання. На заваді закоханим не стала навіть 15-річна різниця у віці: художник налаштований рішуче, і щоби зібрати грошей на весілля та подружнє життя він вирушає на “заробітчанські мандри” Галичиною. Артур пише на замовлення олійні портрети, що є для нього нехарактерним, створює більше 100 робіт, починає створювати історичні цикли, які приносять йому славу. Митець заробляє трохи грошей і вони з Вандою таємно вінчаються, оскільки тітка дівчини була проти їхнього шлюбу. Втім, художник хоче утримувати родину і таким чином потрапляє у аферу свого родича, чоловіка рідної сестри, яка стає фатальною. Париж, що не розкрив своїх обіймів Родич переконав Гроттґера, що на нього чекають у Парижі, де готові платити солідні гроші за його картини, тож Артур за останні кошти переїжджає у Францію, яка виявилась не настільки дружелюбною, як гадалося. У той час Париж захопила мода на академізм у мистецтві - напрямок, не притаманний творам Гроттґера, тож роботи львівського митця не продаються, і він ледве зводить кінці з кінцями. У цей же час далося взнаки його погане здоров’я, сильні стреси (художник працював по 16 годин на добу), і у Артура стається “перший вибух крові”. Дослідники досі сперечаються, чи хворів Гроттґер на туберкульоз, але хвороба його підкосила та досить швидко прогресувала. 1867 року, у зв’язку з легеневою кровотечею, лікарі направили його у санаторій Амелі-ле-Бен у Піренеях, де він невдовзі й помер. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові Звістка про смерть художника не швидко дійшла до рідного краю. На той момент уже 16-річна Ванда Моне опинилася у складному становищі: вона випросила у тітки частину свого посагу, аби перевезти тіло художника до Львова. 4 липня 1868 року Артура Гроттґера перепоховали на Личаківському цвинтарі, на полі поховань польських повстанців, як прагнув сам художник. На його могилі встановили скульптурну композицію, де дівчина кладе вінок на гробівець, що було досить великим привілеєм. Світові залишився мистецький спадок художника з Львівщини, який налічує близько 500 художніх творів. На відео нижче доступна повна версія лекції: Повне або часткове копіювання забороняється та вважається порушенням авторських прав Джерело: 032.ua